Кунтий Євген Олександрович

Кунтий Євген

(30.04.1990 – 11.07.2014)

Кунтий Євген народився 30.04.1990 року в с. Василівка Березянського району Миколаївської області.

Навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 24-ій окремій механізованій бригаді імені князя Данила Галицького Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина АО 998, місто Яворів Львівської області).

З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

11 липня 2014 року в районі села Зеленопілля Свердловського (з 2016 року – Довжанського) району Луганської області о 4 год. 30 хв. ранку російсько – терористичні угрупування обстріляли з реактивних систем залпового вогню БМ – 21 «Град» базовий табір українських військових. Унаслідок обстрілу загинуло сім військовослужбовців Державної прикордонної служби України та тридцять військовослужбовців Збройних сил України, серед них і Євген Кунтий.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (14.03.2015; посмертно).  

«Пам’ятаю Євгена ще маленьким хлопчиком… Високий, худорлявий, з очима, сповненими патріотизму і надій. Був працьовитою людиною, надійним приятелем, люблячим сином та онуком, якого всі пам'ятатимуть як Героя України…

Женя разом з батьками та братиком проживав у мене до семи років. Він вирізнявся серед усіх веселою вдачею. Два роки Євген навчався ЧНВК №10, а після трагічної загибелі тата, якого дуже любив, переїхав з мамою до її батьків. Увесь цей час онук відвідував мене, а згодом і переїхав сюди. Він не хотів воювати, адже був дуже спокійним юнаком і вважав, що все можна вирішити за допомогою хорошого слова. Але коли прийшла злюща війна, то не сховався за спину матері, а, взявши зброю до рук, пішов захищати мир та спокій на рідній Батьківщині. Євген не був з боягузів, але й солдатську справу не любив. Він хотів бути добрим господарем, створити велику сім’ю та жити під ясним мирним небом.

Мені боляче згадувати минулі події, проте я завжди пам’ятатиму день, коли мій ангелочок відправився на небеса. Євген є справжнім прикладом сміливості, людяності і патріотизму…

Він поклав своє тіло під Зеленопіллям від рук істот, бо люди не будуть чинити таке -  забирати життя зовсім юних хлопчаків...» (Зі  спогадів бабусі Марії Кунти).