Телегій Віктор Андрійович
Віктор Телегій
(09.03.1973 – 04.11.2018)
Повістка у військкомат круто змінила розмірене мирне життя сорокатрирічного острівчанина Віктора Телегія, який не вагаючись пішов захищати східні кордони України в зоні АТО. Оскільки він закінчив механіко-технологічний факультет Львівської політехніки та економічний Львівського національного університету імені І. Франка, його скерували офіцером в 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила, яка з перших днів на війні брала участь у звільненні Слов'янська та стало відомо пізніше, сепаратисти забули відкрити ковпачок. Це врятувало життя Вікторові і чудом бойовий командир залишився живим. «Батя» не пасував перед труднощами, бо розумів, що є прикладом для своїх бійців, які для нього стали рідними. Як може старався вберегти від небезпеки, іноді навіть ризикуючи власним життям. Вважав, що хлопці ще зовсім молоді, у них все попереду, а він уже півжиття прожив…
Під час бою ворог кинув міну, його відкинуло на тридцять метрів.
Поки летів, все життя, наче пролетіло перед очима. Отямився від болю: праву руку сильно посікло осколками. Напівживого командира бійці вивезли на броні БТРу. Сам Віктор вижив тоді дивом.
Віктор Телегій попри пережите пекло дуже хотів повернутися знову на війну, бо він серцем і душею був з ними — своїми бійцями. Хотів скоріш одужати та повернутися в бригаду, оскільки вважав, що там його місце, бо тільки там, за крок до смерті, перед лицем небезпеки люди є такими, які вони є. Найбільшим щастям для нього було, коли хлопці живими поверталися зі завдання. Він до останнього жив і вірив, що перемога буде за українськими військами, і над Донецьком знову замайорить синьо-жовтий стяг. І коли перемога буде здобута, він повернеться до рідної оселі, до своїх найрідніших людей, з легкістю благословить і поведе під вінець своїх дівчат-красунь, яких любив понад усе. Адже воював за їхнє щасливе завтра.
Та не судилося… Життя Віктора Телегія обірвалося несподівано…
ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ГЕРОЮ!!!