Дубів Володимир Іванович

Дубів Володимир Іванович

(02.07.1990 — 13.01.2024)

Володя народився і проживав з батьками в м. Червонограді. У 10 школі навчався з першого класу. Після закінчення 9 класу вступив до екологічного коледжу Львівського національного аграрного університету на спеціальність «Механізація меліоративних робіт сільського господарства», який закінчив у 2009 році, здобувши кваліфікацію техніка-механіка. У 2012 році закінчив Львівський національний аграрний університет, здобувши кваліфікацію бакалавра інженера-механіка.

Працював у Міжнародній німецькій компанії «KLINGSPOR LLC» лаборантом хімічно-фізичних величин, керував дев’ятьма підлеглими. Йому пропонували виїхати в Німеччину, але він відмовився.

«Я хочу з вами порадитися… Але це не обговорюється! Хто, як не я! Вибачте, що маєте сина-українця», - сказав Володя і 8 травня 2015 р. пішов добровольцем у Добровольчий український корпус «Правий сектор», згодом потрапив у 8-й окремий батальйон «Аратта» імені Андрія Гергерта УДА. За величезну любов до української національної страви отримав позивний «Вареник». Брав участь у боях за Піщевик, Гнутове, Широкине, Водяне та ін.

Володя пізніше зізнався, що лише тут побачив, що таке справжня війна. Говорив, що добровольцем бути добре, бо доброволець – завжди вільна людина. Надіявся жити у вільній державі, де все буде по-справедливому, чесно, так, як жив він сам. Перебуваючи в зоні АТО, підгрупою потрапили в оточення, звідки не всі повернулися живими. Був неодноразово поранений, мав контузії, але щоразу після лікування повертався до побратимів на передову, бо «Хто ж, як не я?». Найбільше не хотів потрапити в полон, говорив: «Я ніколи не здамся в полон, краще підірву і себе, і їх».

У 2020 році підписав контракт зі ЗСУ. Служив у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила, деякі завдання виконували разом з бійцями з 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Кожну воєнну операцію називав «акцією».

Має багато нагород: подяки, грамоти, відзнаки «Холодний Яр» та «За участь у бойових операціях УДА», орден «Честь і слава», нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Хрест хоробрих», «Ветеран війни».

Проявивши стійкість і мужність в бою, захищаючи незалежність України і захищаючи кожного з нас, 13 січня 2024 року на Донеччині Володя загинув від кулі снайпера. У Воїна світла залишилися батьки, дружина та донька.

Не забудемо! Не пробачимо! Твої побратими й посестри продовжують твій бій. Вічна слава і світла пам’ять Герою!