Тим'як Володимир Ігорьович

Тим'як Володимир Ігорьович

(06.04.1961 — 23.01.2024)

Володимир народився і виріс у Червонограді. Навчався у Червоноградській загальноосвітній школі №10.

У 1983 році закінчив Національний університет «Львівська політехніка» (тоді – Львівський політехнічний інститут) за спеціальністю «Електропривід та автоматизація промислових установок».

Кадровий військовий, полковник. У 1986 році вступив на військову службу та обіймав посади начальника радіостанції і командира взводу в складі військової частини 70425 у м. Рівному. Зумів вдало поєднати військову службу зі своїми фаховими знаннями. Упродовж останнього періоду був начальником зв’язку – начальником відділення зв’язку та інформаційних частин 103-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України. У вільний час активно вдосконалював знання іноземних мов.

Упродовж 2019-2020 років виконував бойові завдання в зоні проведення операції Об’єднаних сил. За особисту мужність та вірність військовій присязі був нагороджений численними відзнаками: Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест», Почесним нагрудним знаком Начальника Генерального штабу «За досягнення у військовій службі» I ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України» та ін.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від російських окупантів, хоч йому був майже 61 рік і він міг уже не йти на війну. Він по-іншому не зумів би. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на Харківщині. Володимир завжди умів вислухати побратимів, ніколи не відмовляв у приватній розмові, завжди приходив на допомогу, цікавився, чи все гаразд, ніколи не був зверхнім. Був справжнім патріотом: захищати Україну для нього було не лише обов’язком, а честю.

Загинув 23 січня 2024 року під час виконання бойового завдання. У Героя залишилися мама, дружина та син.

 

Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців…

А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме зараз її вояки

Схід країни від зла захищають,

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддають саме цінне - життя,

України найкращі сини!

Галина Британ