Гринович Олег Іванович

Гринович Олег Іванович

(22.10.1971 — 26.03.2023)

Уродженець села Борятин, народився 22 жовтня 1971 року.

У 1979 вступив у 1 клас Борятинської восьмирічної школи. У 1987 році закінчив її закінчив. Класним керівником був вчитель історії Михайлюк Ярослав Іванович.

Навчання продовжив в Острівській школі, потім у ПТУ №67 м. Червонограда за спеціальністю «водій». Далі - служба в армії. Доля закинула у далекий Самарканд (Узбекистан). Військова частина Олега Івановича базувалась поблизу летовища, тому був водієм бензовоза, доправляв паливо для літаків.

Коли на нашу землю ступив ворог, незважаючи на свій поважний вік, Олег Іванович став до лав ЗСУ на захист рідної землі. 24 червня 2022 року був мобілізований у військову частину, спочатку у Львів, потім - Яворівський полігон. Перед тим, як поїхати, він казав :"А що робити? А хто піде? Молоді хлопці по 20 років пішли і воюють, і гинуть, а їм би ще жити і жити, а я вже трохи прожив..."

Гринович Олег Іванович був старшим стрільцем, потім - водієм, перевозив людей, техніку. Потрапив до складу 53 батальйону, який перебував під Бородянкою (Київська область). 18 грудня 2022 року - травмував руку, крім того, почастішали проблеми із серцем, задишка, тому був направлений до лікарні. Місяць перебував на лікуванні і місяць був вдома. 1 березня після лікарняного, його військова частина переїхала в Моршин, проводились навчання на Стрийському полігоні, бригаду готували відправляти на Бахмут. Виїзд бригади мав відбутись 27 березня, але серце Героя, на жаль, не витримало, помер вранці 26 березня… дуже хвилювався, переживав, і до сім’ї надійшла сумна звістка.

Олег Іванович був дуже доброю людиною. У Героя залишилось 5 дітей, внучка. У дітей лише теплі спогади про тата. Зі слів доньки Юлії: «Тато ніколи не сидів без діла, любив машини, тому постійно щось ремонтував. До справи залучав і двох наймолодших синів : Назара та Ігоря…»

Сестра Марія Гейко пригадує: «Олег був безвідмовною людиною. Допомогти в господарстві, привезти чи завезти щось односельчанам – це була буденна для нього робота. Останні роки працював водієм у фермерів, у Борятині. Особливо багато роботи було з літа до осені, бувало так, що пообідати було ніколи…».

 

Низький уклін Герою Гриновичу Олегу Івановичу за його вчинок, за мужність, самовідданість, розуміння того, що кожен із нас частина великої України, а разом ми – сила. Обов’язково переможемо, вистоїмо в цій боротьбі.

Директор Віталій КОМБЕЛЬ