Посівна під час війни: чи будемо з хлібом?

Зображення

А тому із настанням сприятливої погоди фермери тих областей, на території яких не ведуться активні бойові дії, взялися за посівну кампанію. Як повідомили журналістам газети \"Новини Прибужжя\" фахівці Червоноградської районної державної адміністрації, станом на кінець квітня сільськогосподарські підприємства району засіяли понад 17 тисяч гектарів ярих культур, що становить 42% до прогнозу.

Аграрії чудово розуміють, що цього року сіяти треба за будь-яких умов. Тому за площами посівів показники минулого року наразі випереджаються на понад 3,7 тисячі гектарів.

 Зокрема, на території району вже засіяли такі культури:
  • ярий ячмінь – 368 гектарів;
  • яра пшениця – 2 312 тисяч гектарів;
  • кукурудза на зерно – 1 636 тисячі гектарів;
  • овес – 169 гектарів.

Триває посів технічних культур, а саме сої, цукрового буряка та соняшника.

Також у районній адміністрації зазначили, що у ці важкі для країни дні нас підтримує весь світ. Зокрема, насіннєва компанія Австрії Saatbau Linz передала аграріям Львівщини гуманітарний вантаж для посівної кампанії. Відтак понад 20 сільськогосподарських товаровиробників Червоноградського району отримали насіння сої та соняшника, що суттєво допоможе економіці нашого регіону та країни в цілому.

Про особливості цьогорічної посівної кампанії, яка вперше відбувається в умовах воєнного стану, кореспондент газети \"Новини Прибужжя\" поспілкувався із головою фермерського господарства «Дзвін», головою Асоціації фермерів та приватних землевласників Сокальського району Оксаною Сало:

– Наразі завершуємо висівання сої і кукурудзи. З озимими зерновими культурами все, дякувати Богу, в порядку, перезимували вони добре. Тому загалом посівна проходить нормально, зважаючи на ті умови, в яких усім нам зараз доводиться жити. Виникали, звісно, труднощі із дизельним паливом. Аби їх вирішити, ми звернулися за допомогою до фахівців Червоноградської міської ради. Вони відреагували оперативно, і завдяки сприянню влади ми змогли придбати достатню кількість пального.

Усі фермери колишнього Сокальського, а тепер Червоноградського району або уже завершили, або зараз завершують посівну кампанію, висіваючи пізні ярі культури. Сподіваємося, що все буде добре. Головне – щоб у державі був мир. Надіємося, що до жнив переможемо ворога і Україна неодмінно буде з хлібом.

 Труднощі у фермерів є завжди. Та цього року, звісно, ситуація важча, ніж зазвичай. Суттєво подорожчали мінеральні добрива і засоби захисту рослин. А от ціни на нашу продукцію знизилися порівняно із довоєнним періодом, в тому числі через припинення експорту. Але ми усі надіємося, що впораємося. Бо розуміємо, що від нашої праці залежить безпека України. Хліб у держави мусить бути, свою армію треба годувати. Ми, фермери, допомагаємо фронту усім, чим можемо.

– Яких культур цього року засіваєте найбільше?

– Більшу частину наших полів займає пшениця і ячмінь. Вирощуємо також сою, кукурудзу, цукровий буряк. Строго дотримуємося плану сівозміни, адже це – запорука доброї врожайності і якості ґрунту.

Клімат у нас поступово змінюється, теплий період року стає тривалішим. Тому пробуємо зібрати два урожаї на рік. Наприклад, після збору озимого ячменю одразу ж висіваємо гречку. Ризики, звісно, є, бо навіть у серпні трапляються приморозки, внаслідок яких молоді рослини можуть загинути. Але це в основному стосується низинних земель, а на горбочках значно тепліше. Двічі на рік можна зібрати також окремі види сої, які мають короткий вегетаційний період. Непогано росте та плодоносить у наших широтах тепер уже і соняшник. Тобто ми поступово пристосовуємося до нових умов і шукаємо най­ефективніші шляхи вирощування усіх основних культур.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваше підприємство.

– Фермерське господарство «Дзвін» ми заснували у 1997 році. Розпочинали із 30 гектарів землі, зараз обробляємо 200 гектарів. Завжди намагалися працювати максимально ефективно, використовувати сучасні методи ведення сільськогосподарського виробництва.

Завдяки тому, що держава давала можливість фермерам використовувати доступні кредити, змогли придбати новий високоефективний трактор марки New Holland, сучасну зернову сівалку Horsch та іншу техніку. Впродовж двох попередніх десятиліть завдяки розвитку технологій ведення сільськогосподарського виробництва змінилося до невпізнання. Зараз маємо змогу контролювати усі основні процеси з допомогою техніки і завдяки цьому використовувати землі із максимальною ефективністю, не приносячи їм при цьому шкоди.

Колектив у нас стабільний, люди цінують свою роботу і виконують її відповідально. Свого часу наші працівники спробували так званого «заробітчанського хліба» у Європі, а тому після повернення додому особливо цінують можливість бути поряд із найріднішими людьми, отримуючи при цьому достойну заробітну плату.

Приємно, що працю нашого підприємства неодноразово відзначали на високому державному рівні. Зокрема, у 2015 році мене нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

– Як на вашу думку має розвиватися сільськогосподарська галузь в Україні після нашої перемоги у війні з росією?

– Я переконана у тому, що держава має сприяти розвитку невеликих фермерських господарств. Наприклад, у Німеччині, Польщі та багатьох інших європейських державах один фермер обробляє в середньому 50 гектарів, а нерідко ще менше. І цього достатньо для того, аби працювати ефективно та прибутково.

Чим більше у нас буде таких господарів, тим багатшими ставатимуть люди. Бо збільшуватиметься кількість робочих місць, фермери активно співпрацюватимуть між собою, допомагатимуть один одному технікою, ефективніше використовуватимуть ґрунти, слідкуватимуть за їх станом, вкладатимуть кошти в покращення інфраструктури тих сіл, у яких вони живуть та працюють. І податки сплачуватимуть у громаду.

А от діяльність крупних сільгосппідприємств, яких в Україні зараз є чимало, державі слід певним чином регулювати. Бо вони досить часто не приймають на роботу місцевих мешканців, байдуже ставляться до проблем тих сіл, землі поблизу яких обробляють. А ще не платять податків у бюджети наших територіальних громад, бо зареєстровані у Києві, Дніпрі або інших крупних містах.

Тому фермери Сокальщини, а зараз Червоноградського району, виступили категорично проти законодавчої норми, якою окремі парламентарі хотіли дозволити віддавати у власність одній особі до двохсот тисяч гектарів сільськогосподарської землі. Ми переконані, що цей законопроєкт готувався виключно в інтересах олігархів, які хотіли практично за безцінь прибрати до своїх рук більшість родючих українських земель. На щастя, нам вдалося донести свою позицію до народних депутатів та інших представників державної влади, а тому у підсумковій версії закону щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення цю норму знизили до ста гектарів у одні руки.

Розвивати нам потрібно не лише вирощування сільськогосподарських культур, а також їх переробку. Тобто Україна має бути не сировинним придатком Європи, а державою, яка виготовляє готовий до споживання продукт. У цьому процесі фермери потребують вагомої допомоги з боку влади, бо обладнання для переробки дороговартісне, та й стабільні ринки збуту налагодити не так уже і просто.

Але я переконана, що в майбутньому Україна стане однією із провідних сільськогосподарських держав Європи, бо маємо для цього усе необхідне – і родючі землі, і вправних фахівців, і новітню техніку. 

Андрій Дікальчук.

Матеріал підготовано за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.